Мета полягала в тому, щоб бути людиною-невидимкою, каже 61-річний Ігор Педін: тихо рухатися зі своїм дев’ятирічним собакою Жужою крізь пекло Маріуполя і до відносної безпеки підконтрольного українцям Запоріжжя – 225 км пішки. Його історію розповідає The Guardian.
225 кілометрів назустріч колонам танків, бронетехніки та озлоблених російських солдатів, що мчать на Маріуполь; обійти міни та перетинати зруйновані мости, де помилковий крок призведе до смерті; він йшов повз тліючі будинки та заплаканих людей з їхніми жахливими історіями про смерть і страждання.
Звісно, він не був невидимим. Вважає, що йому пощастило. Рішення залишити Маріуполь Педін прийняв 20 квітня, коли російські солдати дійшли до його частини міста і йшли по хатах, стріляючи за бажанням. Їжі чи води було мало, на вулицях скупчувалися мертві. Початковим завданням Педіна і Жужі було подолати 5 кілометрів до околиць міста, і в цю мету він мало вірив – але за дві години впорався, крадучись біля черг, у яких російські солдати роздавали “гуманітарку” виснаженим людям.
Його метою було місто Нікольське за 20 км. Поки він дійшов до перших будинків, уже темніло і було дуже холодно. «Я побачив чоловіка попереду біля його будинку. Він сказав: «Молодий чоловіче, ти хочеш випити зі мною? Сьогодні я поховав свого сина. Давай вип’ємо за мого сина». Виявилося, що 3 березня в Маріуполі росіяни вбили 16-річного сина того чоловіка. Солдати сказали, що йому доведеться викопати його руками з могили, якщо він хоче отримати тіло.
Педін знав, що єдиний вихід на Запоріжжя — через місто. Коли він виходив, зіткнувся з чеченським блокпостом. Його посадили у фургон та відвезли на допит. Його роздягали, шукаючи татуювання, пригрожували побити, але пощастило. Педіну дали документ так званої ДНР і відпустили. Потім були ще блокпости та погрози. Чоловік дивом їх проходив та йшов далі. У якийсь момент Жужа більше не могла йти. Чоловік сказав їй: «Якщо ти не підеш, ми обидва помремо, тобі доведеться йти». І песик піднявся на наступний пагорб.
Ближче до Запоріжжя його підібрав мікроавтобус. Водій, почувши, що чоловік з Маріуполя, довіз його до центру та дав 1000 гривень (40 доларів США). Педін зайшов до намету, повного волонтерів. Жінка запитала його, чи потрібна йому допомога. Він замовк, а потім сказав: так.
«Пані запитала: «Звідки ви прийшли?» Я кажу: «Я прийшов з Маріуполя». Вона закричала: «Маріуполь!», — з посмішкою згадує Пєдін. — Вона кричала всім: цей чоловік пішки прийшов з Маріуполя! Усі зупинилися. Я вважаю, що це була моя хвилина слави».
Подивитися історію Ігоря та Жужі можна за посиланням.
