Потреба величезна, але є обмежена кількість коштів, які спрямовуються безпосередньо біженцям у пошуках житла, їжі та роботи, – заявляють групи соціальних служб, які допомагають українцям, пише The City.
У групах кажуть, що вони отримують тисячі дзвінків і відвідувань від людей, які шукають притулку з охопленої війною країни — і що обмежені державні кошти не наближаються до покриття основних потреб.
У великих містах США навіть багатьом місцевим мешканцям важко платити за продукти та потреби першої необхідності, такі як їжа та житло, не кажучи вже про біженців. Проблема особливо складна для людей, які живуть у дорогих районах країни.
І проблема не тільки українців, зазначають захисники імміграції. Групи соціальних служб протягом десятиліть розтягувалися по швах, намагаючись допомогти іммігрантам з Афганістану, Гаїті та інших країн.
«Шукачі притулку приїжджають до США в дуже схожих обставинах протягом багатьох поколінь, і насправді немає надійної підтримки», – сказала Келлі Агнью-Барахас, директор відділу переселення біженців Католицької благодійної організації.
Деякі з повільних розгортань пов’язані з бюрократичною тяганиною, яка затримує федеральні кошти, та тим, як ці гроші будуть розподілятися.
«Частиною проблеми є те, що федеральна допомога є частковою», — сказала Алекс Коділл, помічник директора HIAS NY, некомерційної організації, яка допомагає біженцям протягом 140 років. Вона зазначила, що близько місяця тому Федеральне управління з розселення біженців отримало від Конгресу 5 мільярдів доларів на допомогу українцям. Вони мати мають право на певну фінансову допомогу для працевлаштування та ведення справ. Але це не покриває витрати на житло чи меблі.
Багатьом доводиться просто звертатися за допомогою до друзів і родини. 36-річна Інна Маламура та її 10-річна дочка Поліна приїхали до Нью-Йорка після втечі з Вінниці. Зараз вони живуть в однокімнатній квартирі з трьома іншими людьми. Усі, окрім власника помешкання, сплять на саморобних ліжках.
Це дуже далеко від затишної квартири Маламури вдома — розташованої поблизу військової бази, яка була обстріляна — за якою зараз спостерігає сусід. До втечі 36-річна жінка була топ-менеджеркою. Тепер вона проводить дні, намагаючись зорієнтуватися в лабіринті бюрократії.
«Головна проблема — це паперова тяганина, — сказала вона. —Немає інструкції, як легалізувати наш статус. Немає покрокових інструкцій. Усі ресурси розкидані».
У США вона отримала 1000 доларів від католицьких благодійних організацій міста, і певну допомогу від інших українських іммігрантів, які роками жили в країні.
Тим часом заклик внести поправки до федерального закону, щоб полегшити українцям приїзд до США, залишається в підвішеному стані. Деякі активісти стурбовані тим, що про їхнє становище забудуть або будуть звертати менше уваги по мірі того, як війна в Україні затягується.
