Гаївки — це обрядові весняні пісні, що супроводжуються дівочими хороводами. Вони є невід’ємною складовою християнської культури, але своїм коріння сягають ще далеких язичницьких часів, розповідає Час і Події.
У наших пращурів День Воскресіння природи був святом зустрічі Гайбога та богині Гаї. У цей день у священних гаях понад річками, де стояли зображення кумирів, молодь співала гаївки. Поруч із зображеннями були квіти, рушники та писанки. Традиції великодніх забав та тексти гаївок передавалися із покоління в покоління. В дохристиянських гаївках відтворювався процес посіву, саджання, росту та збирання врожаю.
У християнських традиціях гаївки відображають радість весни та Воскресіння Христового. Нагадаємо, що цьогоріч православні віряни зустрічають Великдень 5 травня.
Великдень — це цілковита перемога весни над зимою, життя над смертю. Це одне з найбільших свят у християнській релігії. У цей день на світанку наші предки прямували до церкви, де відбувалася служба Божа. Обзивалися три дзвони, сповіщаючи про те, що пора нести паску для освячення. Традиційно до кошика клали бабку, сир, масло, домашні ковбаси, яйця, писанки, хрін, сіль, прикрашену паску. Після освячення кошика сім’я прямувала додому і продовжувала святковий день за столом.
У післяобідні години, після насиченої великодньої трапези, починалися розважальні заходи для молоді. Молодь збиралася біля церкви, щоб влаштувати різноманітні ігри та розваги. Особливо популярною була гра «цоканє» — биття яєць, де переможець, хто вдало розбив яйце суперника, забирав його собі.
Парубоцькі ігри, такі як «піп», «чорт», «харлай», «бити лупака», «довгої лози», «шила бити», «кашу варити» та інші, демонстрували змагання у спритності, швидкості і силі. У дівочих іграх, таких як «кострубонька», «мак», «кривий танець», «жельман», «подоляночка», «шум», «вербовая дощечка», дівчата випробовували свої художні здібності, вміння танцювати та співати, перевтілюватися в різні образи.
Традиційні обряди та забави Великодня живуть і досі по всій території України, особливо на заході країни. Вони відтворюють стародавні традиції у вигляді фольклорно-етнографічних свят, зокрема, Великодніх гаївок. Ці свята пробуджують інтерес до народної творчості, сприяють відродженню оригінальних пісень і звичаїв. Хочеться вірити, що ця чудова традиція наших предків приживеться і вкорениться і в українських діаспорах. Для цієї оказії подаємо тексти найвідоміших пісень-гаївок:
ТИ, МІЙ МИЛИЙ, МИЛИЙ ТАТАРЧИКУ
Ставши в коло, дівчата співають. Всередині кола ходить одна із них і руками відтворює те, про що йдеться у гаївці.
Ти, мій милий, милий Татарчику,
Поплинь, поплинь по Дунайчику.
Та й розчеши русу косоньку,
Та вмий собі біле личенько.
Та зашнуруй черевиченьки,
Шукай собі товаришечки.
Наприкінці гаївки дівчина підходить до котроїсь із своїх подруг, виводить її в коло, а сама стає на її місце. Гаївка починається знову.
ВЕРБОВАЯ ДОЩЕЧКА, ДОЩЕЧКА
Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Настечка, Настечка,
Де ж ти, Настю, бувала, бувала,
Як діброва палала, палала?
Відром воду носила, носила,
Та й діброву гасила, гасила.
Ой займу я овечки, овечки,
Наздогоню дівочки, дівочки.
Ви, дівочки, сестрички, сестрички,
Займіть мої овечки, овечки.
Бо мій милий високий, високий,
Як припічок високий, високий.
Як припічок западе, западе,
То мій милий пропаде, пропаде.