Українська музика має глибоке коріння, що сягає давніх народних пісень і церковних розспівів, але її академічний вимір почав формуватися в XIX столітті. Композитори, які творили у різні епохи, збагачували її звучання, експериментували з формами та стилями, залишаючись вірними своїй національній ідентичності.
Деякі з них зазнавали репресій і заборон, інші здобули світове визнання, але всі вони беззаперечно вплинули на розвиток музичної культури України. Нижче – сім постатей, без яких неможливо уявити українську класичну музику.
1. Микола Лисенко (1842–1912)
Микола Лисенко – основоположник української класичної музики, композитор, педагог, етнограф. Він походив із дворянської родини, однак усе життя присвятив розвиткові національної музичної культури. Лисенко активно записував народні пісні, досліджував український фольклор та органічно вплітав його мотиви у свої твори. Був переконаним українофілом, відмовлявся від вигідних пропозицій у Російській імперії, адже прагнув творити саме українську музику. Заснував музично-драматичну школу, яка стала центром національної музичної освіти.
2. Микола Леонтович (1877–1921)
Микола Леонтович виріс у родині священника, який також був знавцем музики. Його талант проявився ще в дитинстві, але через нестачу професійної освіти композитор самостійно вдосконалював свої навички. Він багато років працював викладачем у різних українських містах, паралельно обробляючи народні пісні. Леонтович був надзвичайно педантичним у своїй роботі – він міг роками доводити твір до ідеалу. Трагічно загинув від рук чекіста, який, за офіційною версією, вночі проник до його будинку й застрелив композитора.
3. Семен Гулак-Артемовський (1813–1873)
Семен Гулак-Артемовський починав як співак, маючи потужний баритон. Його талант помітив Михайло Глінка й забрав до Петербурга, де Гулак-Артемовський отримав професійну музичну освіту. Він став успішним оперним співаком, виступав у Європі, однак завжди цікавився українською культурою. Як композитор він створював твори, що відображали життя простих людей, відзначалися гумором і національним колоритом. Гулак-Артемовський також писав літературні твори, у яких відстоював українську самобутність.
4. Борис Лятошинський (1894–1968)
Борис Лятошинський був однією з ключових фігур українського музичного модернізму. Він народився в Житомирі в інтелігентній родині, навчався в Київській консерваторії, де згодом і викладав. Його творчість пережила кілька періодів – від романтизму до авангарду, але в радянські часи зазнавала жорсткої цензури. Через “ідеологічно невідповідну” музику композитора неодноразово критикували, змушували переробляти свої твори. Попри це, Лятошинський виховав цілу плеяду українських композиторів, серед яких Станкович і Скорик.
5. Мирослав Скорик (1938–2020)
Мирослав Скорик народився у Львові в родині інтелігентів, яких радянська влада репресувала. Дитинство він провів у засланні, а після повернення вступив до консерваторії. Скорик мав рідкісний дар поєднувати академічну музику з народними мотивами та джазом. Він став знаковою фігурою в українській музиці другої половини ХХ століття, працював у кіно, писав музику для оркестру, займався педагогічною діяльністю. Його стиль відзначався простотою, доступністю, але водночас глибоким змістом.
6. Валентин Сильвестров (нар. 1937)
Валентин Сильвестров – один із найвідоміших сучасних українських композиторів, якого визнають у всьому світі. Він народився в Києві, здобув освіту в консерваторії, але на початку кар’єри його музика не відповідала радянським нормам, через що він зазнавав критики. Сильвестров розробив унікальний стиль – “метамузику”, яка сприймається як своєрідна післямова класичних мелодій. Його твори пройняті філософськими роздумами, відчуттям часу й глибокої тиші.
7. Євген Станкович (нар. 1942)
Євген Станкович – один із найвизначніших українських симфоністів. Він народився в Закарпатті, навчався в Києві, був учнем Лятошинського. Його музику часто називають експресивною, драматичною, насиченою внутрішньою боротьбою. Попри те, що його твори неодноразово забороняли в СРСР, він продовжував писати. Станкович став знаковою фігурою в незалежній Україні, займаючи важливі культурні посади, але завжди залишався композитором, для якого музика була головним способом висловлення думок.