Український павільйон на цьогорічній Венеційській бієнале під назвою Net Making (Створення сіток, або мереж) — відсилання на плетіння маскувальних сіток для українських захисників і водночас на мережу суспільства та відносин — досліджує різнорідну єдність українців під час війни, пояснює Artnews.
Net Making також перебуває в діалозі з темою головної виставки Бієнале «Stranieri Ovunque — Іноземці всюди». Вікторія Бавикіна і Макс Горбацький, чоловік і дружина, які курували український павільйон, заявили, що хочуть показати, як війна може перетворити людей на чужих, викликаючи розкол між тими, кого вона безпосередньо зачепила, і тими, кого вона не торкнулася. У фотографіях 2022 року вони хотіли закарбувати цю горизонтальність українського суспільства і мінливі ролі, які люди беруть на себе: від художника до солдата, від учителя до біженця, від технічного працівника до виробника дронів. Ці ролі залишаються мінливими, оскільки люди й спільноти формуються і змінюються на кожній новій фазі війни. Подивитися фото можна за лінком на джерело.
Net Making представлено в обрамленні, спроєктованому Олександром (Сашею) Бурлакою, виготовленому з тканого полотна з України, датованого 1950-ми роками і раніше, купленого в Інтернеті та на блошиних ринках. Роблячи метафору створення сіток та мереж українцями під час війни відчутною, архітектура виставки також служить мережею, що з’єднує три роботи, представлені в павільйоні.
Фільм Андрія Рачинського і Данила Ревковського «Цивільні. Вторгнення» (2023) розповідає про війну найбезпосереднішим чином, збираючи воєдино кадри YouTube, зняті в перші дні російського нападу. Фільм «Комфортна робота» (2023-24) Андрія та Лії Достлієвих досліджує досвід українських біженців.
Український павільйон також розглядає, як катастрофа в ширшому сенсі змінює мову. Проєкт київської художниці Каті Бучацької «Найкращі побажання» розповідає про те, як вторгнення змусило певні слова або повсякденні розмови — питання про плани на вихідні або привітання з днем народження — здаватися неточними і недостатніми. Така відстань від початку війни ще більше ускладнює життя в умовах війни. Бучацька каже, що виставка загалом відображає багатошарову реальність України.
До війни, казала Бучацька, художники робили те мистецтво, яке хотіли, не думаючи про глядача. А тепер, ставши свідками подій в Україні, художники певним чином перетворилися на архіваріусів.