Читайте рідною: вчені розкрили секрет українських фігурок віком 18 тисяч років
Editor · редакція UA Diaspora
2 хв читання
Міжнародна група дослідників встановила, що візерунки на знаменитих «венерах» зі стоянки Мезин на півночі України не були довільними, пише Eureka Alert.
Майстри льодовикового періоду навмисно відтворювали природні лінії росту мамонтової кістки — ті самі, що були видні на поверхні бивнів, з яких вирізались фігурки. Аналіз охопив 18 фігурок віком близько 18 000 років із застосуванням високороздільної мікроскопії та тривимірного цифрового моделювання. Роботу опубліковано у журналі Heritage Science.
Дослідники встановили, що різьбярі цілеспрямовано включали у поверхневі візерунки так звані лінії Шрегера та Оуена — кільця росту всередині мамонтових бивнів. Природна структура матеріалу ставала частиною художнього задуму, а не просто тлом для гравюри. Докторка Еймі Літтл з Йоркського університету назвала це відкриттям, що дає змогу побачити, як люди епохи палеоліту сприймали матеріальний світ та будували навколо нього художні традиції.
Східна Європа йшла власним шляхом
Дослідження виявило розрив у 1 000 — 3 000 років у створенні людських фігурок по всій Європі, що збігається з піком 
льодовикового максимуму. Коли близько 18 000 років тому виробництво фігурок відновилось, воно розпочалось раніше у Східній Європі, ніж у Західній. Доктор Ендрю Нідем наголосив, що західноєвропейські майстри, хоча й створювали схожі за формою фігурки, ніколи не відтворювали внутрішніх візерунків бивня, що свідчить про самостійну художню традицію Східної Європи.
Війна як загроза для науки
Через триваючу війну доступ до артефактів у Національному музеї історії України в Києві був обмежений, що зробило цифрове сканування необхідністю для їх збереження. Роботу координувала українська НКО Archaїc. Олександр Науменко з Національного музею зазначив, що створення цифрових копій в умовах війни стає одним із небагатьох способів захистити спадщину для майбутніх поколінь.
У дослідженні взяли участь фахівці з України, Норвегії, Німеччини та Великої Британії за підтримки гранту Марії Склодовської-Кюрі.
