93-річний Вітаутас Пачкаускас, який має литовське коріння, став прикладом незламної підтримки України. Після важкого життєвого шляху — він пережив концтабір, депортацію до Німеччини та Сибіру, і врешті приїхав до США у 1947 році — Вітаутас не втрачає сили боротися за справедливість, розповідає “Українська правда”.
Після переїзду до Сполучених Штатів він приєднався до Національної гвардії та згодом до Військово-повітряних сил США, ставши техніком радіо. Наразі Вітаутас є ветераном США.
Коли почалася повномасштабна війна в Україні, родина Пачкаускас відчула це як особисту трагедію. Вітаутас із болем спостерігав за подіями, що нагадували йому жахіття Другої світової війни. Він хотів підтримати Україну. Щоб привернути увагу до подій в країні, Вітаутас разом із дочкою Надією організували акції підтримки в маленькому містечку Хаутон, штат Мічиган. Попри мороз у мінус 17 градусів, перший марш зібрав людей, що несли 100 саморобних синьо-жовтих прапорів. Ці акції продовжуються.
За час повномасштабної війни Вітаутас взяв участь у понад 130 маршах і понад 100 виступах.
«Ми робимо це для того, щоб американці дізналися історію України та зрозуміли, наскільки важливо її підтримувати», — наголошує Надія.
Вітаутас активно відстоює інтереси України в Конгресі США. Його картка з написом «Якщо я можу кататися на коні у 91 рік, ви можете прийняти закон!» на початку повномасштабного вторгнення стала символом його незламної волі. Він привертає увагу до необхідності підтримки України навіть на рівні уряду.
Під час візиту до Вашингтона цієї весни Вітаутас і Надія мали можливість зустріти двох поранених українських захисників.
«Я плакав, коли обіймав їх. Вони втратили ноги, але продовжують боротися за свободу своєї країни», — згадує Вітаутас.
Коли Вітаутасу виповнилося 93 роки, українські військові надіслали йому підписаний прапор. Він завжди бере його на марші та зустрічі, зберігаючи пам’ять про захисників, яких більше немає з нами. Для Вітаутаса та його родини підтримка України — це не обов’язок, а найважливіша справа у житті.
«Ми не зупинимося, поки Україна не стане вільною», — впевнено каже Надія.