Історикиня Марія Воротило оприлюднила емоційний допис із критикою нового підручника з історії України для 11 класу.
Йдеться про видання, написане Галімовим, Гісемом і Мартинюком, яке Міністерство освіти почало роздавати школам лише наприкінці березня — за два місяці до НМТ. Воротило пише:
«Діти вивчають теми, учасниками яких вони самі були».
Вона наголошує, що в учнів ще не загоїлися травми, пов’язані з війною: хтось тікав із Бучі чи Салтівки, у когось батьки загинули або воюють, а тепер школярі мають розбирати ці події як «історичний матеріал».
Окреме занепокоєння викликає відсутність у підручнику згадки про події перед вторгненням: провал в організації евакуації, ігнорування загроз, нестачу укриттів. Авторка допису ставить риторичне запитання:
«Це теж історія. Чому про це не говоримо?»
Історикиня обурена сухістю викладу та відсутністю людського виміру війни. У підручнику майже не згадується про вбитих цивільних, волонтерів, відомих захисників. Вона зазначає:
«Да Вінчі міг би стати натхненням для підлітків, але про нього жодного слова».
Марія Воротило також ставить під сумнів доцільність вивчення подій, яким менше ніж п’ять років — мовляв, фахова спільнота не встигає сформувати об’єктивну оцінку, а діти ще не встигають її прожити.
Попри емоційність, її роздуми мають чітке запитання до Міністерства освіти: навіщо так поспішати? І чи не час відверто поговорити не лише про героїзм, а й про прорахунки…