У четвер в Україні був перший шкільний день, але діти не ділилися спогадами про веселі канікули з родиною. Їхні історії були про війну. Для багатьох останній день у школі був за день до російського вторгнення в їхню країну 24 лютого, пише Miami Herald.
Цивільні райони та школи продовжують зазнавати ударів, продовжують гинути діти. Але після шокуючого півріччя 51% шкіл в Україні, незважаючи на ризик, знову відкриваються для очного навчання з можливістю навчання онлайн, якщо батьки віддають перевагу такому формату.
Але безпека залишається пріоритетом. У школах, які не мають швидкого доступу до укриттів або розташовані поблизу кордонів з Білоруссю та Росією, або поблизу активних військових зон, діти навчатимуться лише онлайн. Це стосується учнів у Михайло-Коцюбинському, за 35 кілометрів від кордону з Білоруссю, які зібралися у своїй сильно пошкодженій школі, щоб забрати підручники.
«Ми так давно не бачилися. Ви всі так виросли», — сказала їх вчителька Олена Сердюк, стоячи в кутку класу, де вікна замість скла були затягнуті поліетиленом.
13-річний Олексій Литвин добре пам’ятає день, коли російські ракети двічі влучили в школу. Було 4 березня, і він був у шкільному бомбосховищі разом із родиною та десятками інших людей. За кілька хвилин до вибуху він грав із другом. Після гучного удару стіни почали тремтіти, і хлопець не бачив нічого, крім величезної хмари уламків. Загинула одна людина. Їхня школа досі сильно пошкоджена. Вчителька каже, що багато дітей благають повернутися до школи, але наразі це заборонено через небезпеку перебування близько до кордону з Білоруссю.
Школи Київської та Львівської областей були серед тих, хто вітав учнів у класах в четвер, у тому числі понад 7300 переселенців. У Ірпені на північ від Києва, де все ще залишаються сліди війни, зі зруйнованими будинками та поміченими осколками парканами та стінами, першокласники з хвилюванням вишикувалися в чергу для свого першого дня занять у шойно відремонтованій школі.
Уражену ракетою в перші дні війни, Ірпінську школу № 17 було відновлено за допомогою ЮНІСЕФ, ледь помітний запах свіжої фарби все ще відчувався, коли учні заходили до своїх класів рука об руку. Першим завданням дня було тренування з евакуації: увімкнулась пожежна сигналізація, і всі діти вишикувалися в чергу, щоб відправитися до бомбосховища або інших безпечних місць без вікон у коридорах.
У Краматорську на Донеччині немає надії на те, що школи відкриють свої двері — місто з початку війни постійно піддається обстрілам. В одній школі клас для першого класу був готовий: столи, стільці, чиста дошка, на стіні висять алфавіт і цифри. Не вистачало лише учнів. Поки Україна захищається, вчителі та діти у таких школах мріють про кращі часи, чекаючи на справжній перший дзвоник, справжню зустріч та справжні уроки у класах.
