Майже тридцять років Ігор Сіменсон живе в Каліфорнії та працює далекобійником. Але з лютого 2022 року його маршрути змінилися: тепер він колесить Америкою не лише заради вантажів, а й заради пошуку військової форми, берців і турнікетів для українських бійців, розповів він виданню Гал-інфо.
У межах останнього візиту до України Ігор передав військовим майже 300 комплектів форми та близько 90 пар берців. Сам Ігор не любить слово «волонтер» і наполягає, що те, що він робить, це не допомога, а подяка.
«Допомога — це якби я якість ракети привіз. А ця форма і берці — просто подяка хлопцям, аби вручити їм, потиснути руку, сказати, що ми знаємо і пам’ятаємо про них», — каже він.
Перші рейси заради України
Звістка про повномасштабне вторгнення застала Ігоря у штаті Невада, просто в рейсі. Перші три дні він не виходив із дому. Коли вийшов, зрозумів, що мітингами не обмежиться. Через мережу далекобійників дізнався, що з Бостона до Сакраменто треба терміново перевезти знеболювальні від української лікарки для відправки в Україну. Маршрут вийшов складним: Бостон — Чикаго — Сакраменто, далі авіасполученням.
«Хоч це втричі дорожче, але тоді не було часу думати про гроші, треба було діяти миттєво», — згадує він.
Вже в середині березня 2022 року Ігор особисто полетів до України, дістався Львова, а потім разом із військовими знайомими вирушив до Києва передавати ліки у госпіталі.
«Перед кожним містом були блокпости. Я тоді з тим мішком турнікетів йшов і кожному з хлопців, які там були, по турнікету роздавав», — розповідає він.
Склади, рейси і торги з власниками магазинів
Ігор шукає спорядження через американські платформи, схожі на OLX, де ціна буває втричі нижчою, ніж у магазині. Заради кількох комплектів форми він готовий проїхати 200–250 кілометрів в один бік. Одного разу познайомився з власником військового магазину, де форм було вдосталь, але панував безлад. Домовився: він два місяці сортував товар на складах паралельно зі своїми рейсами, а власник продавав йому потрібне дешевше.
Основну частину витрат Ігор бере на себе. Коли власних коштів не вистачає, на допомогу приходять колеги-далекобійники — через групи в соціальних мережах вони відгукуються на збори для ЗСУ.
Три роки по тому: втома і контраст
Сьогодні, зізнається Ігор, збирати допомогу значно важче. Все подорожчало, а суспільний запал поступово вщухає.
«Для сімей, де рідні на фронті, війна триває щомиті, а для інших ніби не відчувається. Менше стало й підтримки з-за кордону. Хтось втомився, хтось виправдовується недовірою до зборів», — каже він.
Окремим болем для чоловіка стало ставлення частини українців, які виїхали після 2022 року: замість того, щоб долучитися до зборів, вони частіше скаржаться на власне невлаштоване життя. Та попри все, Ігор продовжує.
«Хоч моє серце вже належить Америці, бо понад половину свого життя я прожив там, але душа моя таки належить Україні», — сказав він наприкінці розмови.