У південному Техасі, де мексиканські традиції давно вплелися в місцевий колорит, українська громада в Сан-Антоніо створює власну культурну мапу. Їх небагато — але вони гучні, завзяті й надзвичайно вперті у своїй місії: нагадувати Америці про Україну, розповідає Ukrinform.
Нагадувати не лише через вишиванки та борщ, а через освіту, адвокацію, і глибоку культурну працю, яку ведуть майже повністю на волонтерських засадах.
Школа, яку збудували з нуля
Після повномасштабного вторгнення Росії потреба в українській школі стала очевидною. Новоприбулі батьки хотіли, щоб їхні діти не забули мову, а ті, хто вже давно в Америці, — щоб нарешті з’явилося місце, де діти можуть бути серед «своїх». Школа відкрилась у травні 2023 року, після дев’яти місяців бюрократичних перепон і пошуків приміщення. Її засновниці — Ірина Тимко та Оленка Браво — кажуть, що без підтримки небайдужих батьків та волонтерів нічого б не вийшло. Навчання безкоштовне, заняття проводять у приміщенні, яке надає місцевий приватний університет.
Зараз у школі навчається дві групи дітей, від 4 до 14 років. Уроки відбуваються в ігровій формі, з акцентом на мову, культуру, творчість. Ірина пояснює:
«Для дітей важливо відчувати, що вони не самі. Вони мають друзів, які теж українці. Це дає сили»
Вишиванка в Техасі
Утримати зв’язок з Україною лише через слова складно, тож Оленка Браво пішла іншим шляхом — візуальним. Її етнографічний проєкт «Батьківська хата. Homestead» відроджує вбрання та побут українських регіонів XIX–XX століть. Спочатку це були фотосесії в музеях Пирогова, а тепер це повноцінні виставки в Канаді, США, Європі.
Нещодавно команда почала знімати українців у традиційному вбранні на тлі американських історичних об’єктів. Проєкт став не просто мистецьким, а дипломатичним: кожна світлина — як амбасадор культури. Оленка каже:
«Ми не втрачаємо себе, навіть якщо живемо в іншій країні»
Громада, яка не мовчить
Сан-Антоніо — місто не з найбільших, і українців тут небагато. Але їхня активність потужна. Після початку повномасштабної війни у 2022 році місцеві активісти виходять з пікетами, благодійними заходами, інформаційними кампаніями. Вони говорять із політиками, пояснюють, чому допомога Україні важлива. Браво пояснює:
«Наше завдання — не переконувати, а знайомити. Американці мають побачити: ми працюємо, платимо податки, виховуємо дітей. Ми не чужі»
Особливо у Техасі, де домінують консервативні погляди, така робота складна, але необхідна.
Не з вигоди, а з любові
Патріотизм у Сан-Антоніо є щоденною роботою, а не просто гучними гаслами. Браво відверто говорить: є ті, хто приходить у волонтерство з особистих міркувань. Але більшість людей щирі. Вони не будують кар’єру, а будують громаду. І це, каже вона, головне:
«Тримайтеся. Навіть якщо боїтесь за свій імміграційний статус. Важливо знати, що ви зробили все можливе. Як писав Шевченко, “Борітеся — поборете”»
50 українців і 150 американців: так виглядала одна з останніх акцій на підтримку України. Чи вистачить цього, щоб змінити думку конгресмена? Іноді — так. Бо не завжди має значення, скільки нас, головне — щоб ми були видимі.