Після повномасштабного вторгнення Росії до США прибули близько 240 тисяч українців, багато хто з них за програмою Uniting for Ukraine. Вона стала рятівною для тисяч родин: дозволяла в’їзд, легальне перебування та надавала право на роботу. Але сьогодні ця програма фактично на паузі, а разом із нею і життя тисяч людей, розповідає “Суспільне“.
Офіційно програма U4U тимчасово призупинена. Заяви на продовження гуманітарного паролю чи зміну статусу не розглядали кілька місяців. Для тисяч людей це означає втрату роботи, житла, доступу до медицини. Частина намагається вижити, працюючи за готівку — з ризиком бути депортованими.
Юридичні коливання
Єдиним реальним кроком з боку Конгресу наразі став законопроєкт «Український коригувальний акт 2025 року». Його подали Кітінг і Фіцпатрік. Документ передбачає можливість продовження роботи для тих, хто приїхав після квітня 2022 року. Але чи буде він ухвалений — невідомо.
Певну надію дала й постанова федерального судді у Массачусетсі, що зобов’язала адміністрацію Трампа відновити розгляд заяв U4U. Теоретично це дозволяє українцям знову подаватися на гуманітарний статус, TPS або притулок. Однак поки немає підтвердження, що рішення буде реалізоване.
“Я не можу залишитись тут і не порушити закон”
Галина Конопка з Тернопільщини вже придбала квитки додому. Її візит до США тривав півтора року, і хоча ще має кілька місяців дозволу на перебування, вирішила не продовжувати його. Донька сумує за батьком, а село, з якого вони виїхали, вже тривалий час живе без прямих обстрілів. Галині є куди повертатись. Але так не у всіх.
Історія Тарії Блажевич інша. Вона з дітьми тікала спершу з Донбасу, потім з Києва. У США родина опинилась без надії, що заявку на продовження перебування хтось розгляне. Зараз, коли термін їхнього легального статусу спливає, Тарія втратить роботу, можливість орендувати житло, медичну підтримку — все те, що дає базове відчуття безпеки. «Варіантів залишитись тут без порушення закону дуже мало», — зізнається вона. Вона вже приймає антидепресанти через відчай.
Христина з Бурштина мала велику мрію: навчання в США. Її прийняли до дев’яти університетів, але вона втратила дозвіл на роботу через адміністративну затримку, і тепер не може оплатити навчання. Її звільнили, і тепер вона працює неофіційно, під постійною загрозою депортації.
У схожій ситуації опинився Тарас із Волині. Його компанія не змогла продовжити контракт через відсутність дозволу на перебування. Тепер він живе з родиною на останні заощадження. У Telegram він організував групу, що об’єднала понад 2 тисячі українців. Вони збирають підписи під петиціями, звертаються до сенаторів, шукають юристів. Але відповідей — небагато.
Вибір без вибору
Для багатьох українців сьогодні єдиною юридичною альтернативою залишається отримання притулку чи статусу тимчасового захисту (TPS). Але подання документів займає багато часу, а отримання дозволу на роботу може тривати роками. Через складність процедури на TPS перейшов лише кожен третій із тих, хто має на це право.
Посольство України повідомляє, що офіційно звернень про проблеми з дозволом на роботу надійшло лише три. Водночас очевидно, що таких випадків — набагато більше. Більшість людей не знають, куди звертатися, або бояться, що будь-яка дія пришвидшить депортацію.
Люди, що живуть у тіні
Серед постраждалих є ті, хто змушений самостійно доглядати за дітьми з інвалідністю без медичної допомоги, пацієнти на онкологічному лікуванні, сім’ї з дітьми, які опинились на межі безпритульності. Усі вони — без чіткого розуміння, що робити далі, і без гарантії, що їхня ситуація буде розглянута.
«Українці тут — як зайві. Підтримки ні від кого немає», — говорить Тарас. І ця фраза сьогодні звучить як лейтмотив для десятків тисяч тих, хто опинився між двома країнами, двома законодавствами і без жодної впевненості у завтрашньому дні.