Як українці раніше зустрічали осінь: дивні традиції вересня, які майже забули

Початок осені для українців колись був дуже важливим часом року. Завершувалися жнива та польові роботи, вечори ставали довшими, люди поверталися до ремесел і домашньої роботи.

Саме на цей перехід припадали обряди, які сьогодні можуть здатися дуже незвичними: українці «женили» свічку і комин, урочисто починали працювати при вогні та влаштовували спеціальні «засиджини».

Влаштовували «весілля свічки»

Один із найцікавіших осінніх звичаїв називався «весілля свічки». У Києві його відзначали ще приблизно з XVI століття, особливо пишно на Подолі. Свято було пов’язане з початком сезону, коли через коротший світловий день ремісникам доводилося працювати при штучному освітленні.

Свічку прикрашали та поводилися з нею майже як з учасницею справжнього весілля. В окремих місцевостях гості збиралися за столом, а прикрашену свічку або каганець переносили з однієї хати до іншої. Подібні звичаї найдовше зберігалися серед шевців, кравців та кожухарів, які восени й узимку багато працювали вечорами. Вважалося, що обряд має допомогти майстрові бути успішним у своїй справі.

На Поліссі «женили комина»

Ще незвичніше зустрічали осінь на Житомирському Поліссі. Там існував обряд «одруження комина», пов’язаний із запалюванням першого сезонного вогню.

До нього готувалися заздалегідь. Комин та хлібну діжу могли обв’язувати хмелем, обсипати гарбузовим насінням і прикрашати освяченим зіллям. Так намагалися задобрити вогонь, щоб він не завдавав шкоди господарству. В окремих селах перший вогонь після літа добували кресалом.

Обряд був пов’язаний і з початком випікання хліба з нового врожаю. Господиня виконувала його з побажанням сил та працездатності на наступний рік. На Київщині під час першого осіннього запалювання вогню господар міг обсипати світильник житом, а діти збирали зерна «на щастя».

Майстри спеціально сідали працювати

На початку осіннього сезону ремісники влаштовували так звані «засиджини». Шевці, кравці, ковалі, бондарі та інші майстри приносили свої інструменти й хоча б ненадовго бралися за роботу. Це називали «засидіти місце».

На Поліссі майстер після запалювання свічки також намагався обов’язково розпочати якусь роботу. Вважалося, що тоді й надалі вона йтиме вдало. На Сумщині існував схожий звичай: за роботою могли сидіти до пізньої ночі, щоб протягом осені не хотілося спати під час довгих робочих вечорів.

Починалося бабине літо

Із вереснем пов’язували й початок бабиного літа. У народній традиції це був не лише короткий період повернення тепла. Назва асоціювалася з жіночими осінніми роботами: обробкою конопель, підготовкою полотна, прядінням та іншими справами, якими займалися після завершення основних польових робіт.

Особливе значення мало павутиння, яке літає у теплі осінні дні. Воно теж називалося «бабиним літом» і нагадувало прядиво. За його появою та погодою спостерігали, намагаючись передбачити подальшу осінь.

Осінь після завершення жнив

Перехід до осіннього життя був тісно пов’язаний із закінченням збору врожаю. Жнива завершували обжинками, які супроводжувалися окремими обрядами. Після польових робіт змінювався і щоденний ритм: дедалі більше справ переносилося до хати, починався сезон вечірньої роботи та підготовки господарства до холодів.

Саме тому свічка, каганець або перший вогонь мали таке значення. Для українців минулих століть вони буквально позначали початок іншої частини року: поля вже поступово порожніли, а життя переміщувалося до освітленої вечорами хати.