Від початку повномасштабної війни за межі України виїхали понад мільйон дітей шкільного віку. Для багатьох із них адаптація до нового життя за кордоном виявилася складною, особливо у сфері освіти.
У серпні Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець презентував аналітичний звіт «Вимушене переміщення за кордон», який детально аналізує проблеми, з якими стикаються українські родини в різних країнах.
Форми навчання: три варіанти на вибір
Згідно з дослідженням, більшість дітей за кордоном здобувають освіту у трьох основних форматах:
- тільки у школах країни перебування;
- паралельно — у місцевих школах і в українській онлайн-школі;
- лише дистанційно — в українській онлайн-школі.
Однак така гнучкість не гарантує якісної освіти для всіх. Станом на середину 2023 року 15% дітей віком 5–11 років і 9% підлітків 12–17 років взагалі не мали доступу до жодної форми формальної освіти. Особливо обмеженою виявилася онлайн-освіта для молодшої школи, де бракує інтерактивності та підтримки.
Труднощі, про які говорять батьки
Серед тих, хто перебуває за кордоном із дітьми, дві третини респондентів повідомили про проблеми з доступом до освіти. Найчастіші виклики:
- Мовний бар’єр (40%) — найбільш поширена проблема, особливо в Іспанії (58%) та Німеччині (51%). Ті, хто прибули у 2024 році, стикаються з цим складніше, ніж ті, хто живе за кордоном довше.
- Поєднання навчання у двох школах (29%) — багато батьків прагнуть не втрачати зв’язок з Україною і водночас адаптувати дитину до нової системи. Це створює значне навантаження і потребує перегляду навчальних програм.
- Потреба в репетиторах (25%) — через мовні труднощі діти потребують додаткових занять, але знайти викладача українською мовою у деяких країнах важко.
- Фінансові труднощі (17%) — участь у шкільних екскурсіях, гуртках чи додаткових заняттях часто є недоступною через обмежений бюджет родини. Найбільш гостро ця проблема стоїть перед малозабезпеченими сім’ями.
Інші бар’єри
- Складнощі з пошуком школи (13%), особливо серед тих, хто виїхав у 2024 році — у новоприбулих менше інформації та часу на адаптацію.
- Цькування за національною ознакою (13%) — найчастіше трапляється у Польщі та Чехії. Діти з родин із низьким рівнем доходів стикаються з дискримінацією частіше.
- Складна система освіти (9%) — у Німеччині, Нідерландах і Великій Британії батьки частіше зазначають, що місцева шкільна система незрозуміла і вимагає багато зусиль для адаптації.
- Плата за навчання (6%) — у деяких країнах навіть формальне навчання може бути платним, особливо для негромадян або після завершення певного періоду перебування.
Хто у більшій групі ризику?
Найбільше труднощів з освітою виникало у:
- батьків, які виховують дітей самостійно;
- людей з інвалідністю або серйозними хворобами;
- родин із низьким рівнем доходів (лише 13% з них не мали проблем з освітою, у порівнянні з 50% у заможних).
Що це означає
Система освіти для українських дітей за кордоном залишається фрагментованою. Батьки самостійно шукають баланс між інтеграцією в нову культуру й збереженням зв’язку з Україною. Натомість потрібна стратегічна підтримка — як з боку держави, так і міжнародних партнерів, щоб діти не залишалися поза освітою і не втрачали свого потенціалу.
“Ми продовжуємо тягнути українську школу, бо не знаємо, коли нас попросять додому. Оце найбільша проблема,” — поділилася учасниця дослідження з Нідерландів.
Ці слова резонують з реальністю сотень тисяч родин. Без чіткого розуміння майбутнього, українські батьки змушені імпровізувати — часто на шкоду якості освіти своїх дітей.