Цьогоріч весна настане через шість тижнів: такий прогноз зробив бабак Тимко IV, мешканець біостанції Харківського національного університету імені В. Каразіна. Це його перше офіційне передбачення після того, як попередній “синоптик” Тимко III пішов на заслужений відпочинок, пише Apostrophe.ua.
Прогнозування відбулося в дистанційному форматі з міркувань безпеки та з урахуванням природних потреб тварин. Як пояснив завідувач біостанції Володимир Грубник, поведінка бабака свідчить про те, що весна прийде не раніше, ніж за шість тижнів.
Це вже 22‑е передбачення в рамках традиції, започаткованої у 2004 році харківськими вченими й журналістами на чолі з професором Віктором Токарським. Тимко IV є рідним братом попереднього тварини‑символа університету, що робить зміну «синоптиків» своєрідною династією.
Науковці наголошують: степовий бабак занесений до Червоної книги України. Через постійні обстріли та коливання ґрунту внаслідок війни тварини зазнають стресу, порушується їхнє розмноження, а стабільність популяції — під загрозою.
Американське свято з європейськими коренями
Свято, яке в Україні нерідко називають Днем бабака, має глибоке історичне коріння в Європі, зокрема в німецькій народній метеорологічній традиції. Ця традиція сформувалася навколо свята Candlemas (Стрітення Господнього, 2 лютого), коли селяни намагалися визначити, як довго триватиме зима.
У Німеччині спостерігали за поведінкою гризунів чи борсуків наприкінці зими: якщо тварина бачила свою тінь — холод продовжиться, якщо ні — чекали на потепління. Саме німецькі селяни принесли ці прикмети до Північної Америки, де в Пенсильванії в XIX столітті звична для них тварина була замінена на бабака (groundhog), який був більш поширеним у місцевих лісах і полях.
У США День бабака (Groundhog Day) щороку відзначають 2 лютого. Найвідоміше святкування відбувається в містечку Панксатоні, штат Пенсильванія, де бабак на ім’я Punxsutawney Phil виходить із нори і «прогнозує» погоду: якщо він бачить свою тінь — ще шість тижнів зими, якщо ні — скоро настане весна.
Американське святкування популяризувалося вже на початку ХХ століття, але його історія бере початок з європейської народної метеорології й християнських календарних звичаїв, що значно давніші за сучасну американську форму. Українське святкування, яке існує вже понад два десятиліття в Харкові, є локальною адаптацією цієї стародавньої народної традиції, що сьогодні поєднує науку, гумор і надію на весну, навіть у складні часи.