Щороку восени українці відзначають День писемності та мови. Це не просто календарна дата — це нагадування про коріння, культурну тяглість і цінність рідної мови, пише “Суспільне“.
Свято запровадили в 1997 році, а присвячене воно пам’яті Нестора Літописця, одного з перших істориків і письменників Київської Русі. До 2023 року його відзначали 9 листопада, а з переходом церков на новоюліанський календар дату перенесли на 27 жовтня.
Нестор був ченцем Києво-Печерської лаври. Йому приписують авторство «Повісті врем’яних літ» — фундаментального літопису, з якого починається історія української історичної прози. Хоча оригінал не зберігся, збереглися його пізніші списки, які стали базою для історіографії східнослов’янських народів.
Кирилиця, яку ми використовуємо нині, бере початок із IX століття. Створенням писемності для слов’ян займалися брати Кирило і Мефодій. Кирило розробив глаголицю, а вже на її основі учні створили кирилицю. Перші кириличні тексти з’явилися на території сучасної Болгарії, а згодом поширилися й на українські землі.
Найдавнішою українською кириличною книгою вважається Остромирове Євангеліє (1056–1057), створене в Києві. Також серед перших пам’яток — підпис доньки Ярослава Мудрого, графіті в Софії Київській, Ізборники Святослава, Тмутороканський напис. Уже з XIV століття в Україні почали широко використовувати скоропис, півустав і друкарські шрифти.
Перші друковані книги українською мовою з’явилися в кінці XV — на початку XVI століть. Важливу роль у цьому процесі відіграли Юрій Дрогобич, Франциск Скорина та Іван Федоров. Федоров, зокрема, надрукував у Львові «Апостол» і «Буквар», які стали основою для розвитку освіти.
Свято української писемності сьогодні — це не лише вшанування історії. У школах, університетах, бібліотеках і культурних центрах проводяться диктанти, лекції, виставки. Це день, коли українська мова звучить особливо гучно — і в Україні, і за її межами.