19 березня 1930 року в Ржищеві на Київщині народилася Ліна Костенко — поетеса, письменниця і одна з найпомітніших постатей української культури. Вона виросла у родині вчителів: батько знав кілька мов і викладав різні предмети, мати також працювала в освіті, розповідає “Еспресо“.
У 1936 році родина переїхала до Києва. Дитинство Костенко припало на роки репресій і Другої світової війни, що вплинуло на її подальший світогляд. Писати вона почала ще школяркою, відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро». Перший вірш опублікували у 1946 році в газеті «Зірка».
Після школи навчалася у Київському педагогічному інституті, а згодом закінчила Московський літературний інститут у 1956 році.
Шістдесятники і заборона друку
У кінці 1950-х — на початку 1960-х Ліна Костенко стала однією з ключових представниць покоління шістдесятників. Її перші збірки «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958) та «Мандрівки серця» (1961) привернули увагу читачів і критиків.
Але вже збірку «Зоряний інтеграл» (1962) заборонили. Після цього почався тривалий період, коли її майже не друкували — з 1963 по 1977 рік. У цей час вона продовжувала писати, але тексти залишалися «в шухляді». Паралельно підтримувала українських дисидентів: приходила на суди, підписувала листи протесту разом з іншими діячами культури. Її позиція була послідовною і відкритою.
Повернення і головні твори
У 1977 році вийшла збірка «Над берегами вічної ріки», яка стала знаком повернення поетеси в літературний процес. Згодом з’явилися «Неповторність» (1980) та «Сад нетанучих скульптур» (1987).
Окреме місце займає роман у віршах «Маруся Чурай» (1979). За нього Ліна Костенко отримала Шевченківську премію у 1987 році. Пізніше вона видала «Записки українського самашедшого» (2010), які стали одним з найбільш обговорюваних текстів того часу, а також збірки «Річка Геракліта» (2011) і «Триста поезій» (2012).
Позиція і вплив сьогодні
Ліна Костенко неодноразово відмовлялася від державних нагород. У 2005 році вона не прийняла звання Героя України. Водночас має Орден князя Ярослава Мудрого та Орден Почесного легіону Франції, який отримала у 2022 році.
Її тексти і сьогодні читаються як дуже точні й сучасні. Вірші про мову, гідність і війну звучать по-новому в умовах нинішньої України. Її рядки легко цитуються і залишаються впізнаваними завдяки чіткій мові та сильним образам.
Попри поважний вік, Ліна Костенко продовжує працювати. У своїх інтерв’ю вона говорила, що пише нові поетичні тексти і працює над історичним романом про Гетьманщину, де досліджує складні питання ролі української еліти у формуванні імперій.