Вертеп — це одна з найглибших різдвяних традицій в Україні. У ньому поєднуються євангельська історія народження Христа, народна творчість і сучасні мотиви, пише Viche.ck.ua. Це і сценка з ляльками чи фігурками, і театралізоване дійство, коли колядники в костюмах обходять оселі.
Від шопки до народного театру
Слово «вертеп» означає печеру — саме так Євангеліє описує місце народження Ісуса. Перший вертеп, який також називають шопкою, створив у 1223 році святий Франциск в Італії. Звідти традиція поширилась Європою, зокрема й на українські землі. У XV столітті різдвяні фігурки вже встановлювали у храмах Львова.
Згодом вертеп перетворився на пересувний театр з акторами, ляльками, колядками й гумором. У XVII столітті він став частиною побуту, особливо на заході України.
Сюжет та персонажі
У центрі вертепу — біблійна історія народження Ісуса. Основні персонажі: Діва Марія, Йосип, немовля Ісус, ангел, пастухи, три царі з дарами, а також Ірод і його вояки. Усе це євангельські образи, які є обов’язковими для збереження християнського змісту.
З часом до сюжету додалися фольклорні образи: дід і баба, чорт, смерть, купець, запорожець, солдат, чарівниця. У деяких вертепах з’являються й тварини: коза чи свиня.
Сьогодні в дію також вплітаються волонтери, військові, лікарі, сучасні політики. Якщо це не суперечить християнським сенсам, така творчість збагачує традицію.
Повір’я і обрядовість
У народі вважали, що вертепники — це посланці з потойбічного світу. Їхня поява в оселі приносить добробут. Не пустити їх у хату означає накликати біду. А після свят усі, хто брав участь у маскарадних дійствах, мали вмитися йорданською водою, щоб повернутися у «світ живих».
Як проходить сучасний вертеп
Вертеп водять у період від Різдва до Водохреща. Група людей заходить до оселі, вітає господарів, співає колядки, розігрує сценки. Дійство триває 15–30 хвилин. Іноді збирають пожертви — на храм, добрі справи або на власні потреби.
Вертеп — це завжди радість. Це жива традиція, яка не тільки зберігає пам’ять, а й допомагає сучасним українцям говорити про важливе: віру, спільноту, свободу. Особливо в час війни ця традиція нагадує, що добро має перемагати.