У тимчасово окупованих Росією містах, де володіння українським підручником може коштувати п’яти років ув’язнення, 17-річна Марійка (ім’я змінено) і двоє її друзів щотижня зустрічаються на секретних літературних читаннях, розповідає The Guardian.
Перед початком — закриті вікна, перевірка під’їзду, вимкнені телефони. Бо навіть такі прості речі, як поезія Лесі Українки, тут — злочин.
Усе українське під забороною. Власників українських книжок видають ФСБ інформатори, школярів за спілкування українською забирають «на розмову» до лісу, а батьки, які дозволяють дітям вивчати українську онлайн, можуть втратити батьківські права. У місті, де живе Марійка, росіяни знищили близько 200 тисяч книжок — цілі бібліотеки з історичними та художніми творами.
Тому в клубі читають в електронному вигляді, і відразу ж затирають пошукову історію. Їх улюблена — Леся Українка, яка понад 130 років тому в царській Росії також заснувала підпільний книжковий гурток, коли забороняли друкувати і викладати українською. У її драмі «Бояриня» героїня запитує: «Це ж мир, чи руїна?» — питання, що звучить нині знову як ніколи актуально.
Сьогодні Путін вимагає від Заходу, зокрема США, визнання захоплених територій і скорочення української армії. Дональд Трамп у перемовинах із Кремлем обговорює «мир», який, за словами правозахисників, може виявитися новою руїною для України.
Насильницька русифікація українців
За даними проєкту Reckoning Project та Amnesty International, в окупованих територіях триває насильницька русифікація: переселення понад 700 тисяч росіян, викрадення і тортури, масове вивезення дітей. Понад 19 тисяч українських дітей вже вивезені до Росії. Ще півтора мільйона залишаються в окупації — їх змушують забути мову, історію, ходити в військові гуртки і готують до служби в армії РФ.
У школах більше немає портретів Шевченка чи карти України. Замість них — Путін і міфи про «велику Росію». Голодомор, масові репресії, депортації — все або замовчується, або зображується як «жорсткі, але необхідні заходи».
«Нас вчать не знанням, а ненависті до своїх», — каже Марійка.
Її книжковий клуб — це не лише акт опору, а й спроба залишатися живими, нормальними підлітками: вони читають і про кохання, і про шопінг. Усе це є нагадуванням про життя, яке триває за межами окупації, і про націю, яка не зникає, поки її читають.
«Хто визволиться сам — буде вільний», — писала Леся Українка. У підпільному клубі Марійки ці слова стають реальністю щодня.