Протягом століть Україна перебувала в умовах колоніального підпорядкування Росії. Українська культура була змушена розвиватися під тиском заборон, репресій і постійних спроб асиміляції. Про це розповідає Ukraїner.
Художники та митці стикалися з вибором: залишатися вірними своїй ідентичності, ризикуючи життям і кар’єрою; пристосовуватися до імперської системи, поступово втрачаючи своє коріння; або ж балансувати між цими крайнощами. Ця культурна боротьба триває і сьогодні, коли Україна, відстоюючи свою незалежність, прагне остаточно звільнитися від імперських впливів, які деформували її історичну пам’ять і мистецьку спадщину.
Імперська політика знищення
Російська імперія активно впроваджувала політику утисків, спрямовану на ліквідацію української ідентичності. Заборони на використання української мови, такі як Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), стали інструментами знищення культурного самовираження. Українські митці, які прагнули зберегти національні традиції, зазнавали переслідувань, що переросли у масові репресії за часів Радянського Союзу.
Період “Розстріляного відродження” у 1920–1930-х роках став символом знищення української інтелігенції. Лесь Курбас і Микола Куліш, провідні діячі того часу, створили інноваційний театр “Березіль”, що поєднував європейський модернізм із українськими традиціями. Їхні здобутки були знищені разом із життями митців, яких репресували у 1937 році.
Присвоєння та знецінення
Російська імперія не лише знищувала українське, але й активно привласнювала його. Микола Гоголь і Анатоль Петрицький — яскраві приклади митців, яких Росія використовувала у своїх цілях.
Гоголь, якого часто називають “російським письменником”, залишив значну спадщину, пронизану українськими мотивами. А Петрицький, попри успіхи на міжнародній сцені, був змушений адаптуватися до радянської ідеології, що заглушила його авангардні пошуки.
Українські митці в еміграції
Еміграція стала шляхом до порятунку для багатьох українських митців. Соня Делоне, яка стала першою жінкою, чиї роботи виставлялися в Луврі, і Олександр Архипенко, засновник кубізму в скульптурі, здобули світове визнання, залишаючись при цьому носіями української ідентичності.
Делоне підкреслювала, що її творчість надихалася кольорами дитинства в Україні. Архипенко, своєю чергою, впровадив інноваційні техніки, що змінили світове мистецтво. Попри успіхи за кордоном, їхні імена довгий час були маловідомі в Україні через ізоляцію, створену радянським режимом.
Як Україні подолати колоніальну спадщину
Деколонізація культури вимагає дослідження архівів, організації виставок, створення фільмів та публікації книжок. Важливо розвивати освітні проєкти, які допоможуть відновити забуті імена та популяризувати українську культуру.
Україна вже робить значні кроки у цьому напрямку на світовому рівні. Наприклад, музей Метрополітен у Нью-Йорку визнав Архипа Куїнджі українським митцем, а в Києві з’явилася вулиця, названа на честь Олександри Екстер.
Деколонізація культури — це шлях до відновлення історичної справедливості, що допоможе Україні впевнено заявити про себе у світі та відновити зв’язок із власною ідентичністю.
