За останній рік більшість світу чула про злочини проти людства. Геноцид. Найгірший конфлікт на Заході з часів Другої світової війни, — згадує ABC10.
У п’ятницю, 24 лютого, виповнився рік, як російські війська почали повномасштабне вторгнення в Україну. Солдати розстрілювали невинних людей біля їхніх будинків. Дітей, які втекли від насильства, плакали на зупинках поїздів, коли їхні батьки прощалися з ними та поверталися, щоб йти битися з ворогом.
Команда «To The Point with Alex Bell» зустрілася з українцями, які зараз живуть у Сакраменто, щоб почути їхні історії втечі з країни та відновлення свого життя.
Світлана і Марія
Перші дні війни мати та донька Світлана та Марія Болотникові переховувалися у підвалі. Вони розповіли, як це — вперше після війни дихати безпечно.
«Це було жахливо ще й тому, що в Україні був кінець лютого, березень, а ще не жарко, і навіть не тепло, — розповіла Марія Болотникова. — Ми спали з мамою і намагалися зігрітися, обіймаючись. Ми хвилювалися за своє життя, тому що не знаєш, останній це день твого життя чи ні».
Бої йшли біля доріг, якими вони рушили.
«Ви керуєте автомобілем і не знаєте, чи впадуть бомби, наприклад, у поле чи на вашу машину, — сказала вона. — Я не можу пояснити це відчуття… але коли ми втекли з цієї території вперше, ми змогли просто дихати вільно».
Ольга
Ольга дуже любить Україну та життя, яке вона побудувала там із друзями, свою гарну квартиру та чудову роботу. Але це ще не все, що їй довелося залишити після початку війни.
«Мій тато не може приїхати жити (до Сакраменто), тому що йому 56 років, а літні чоловіки до 60 років не можуть виїхати з України, — сказала вона. — Офіційно він не може поїхати, а моя мама не хоче жити без нього».
Усі троє жінок дали інтерв’ю телеканалу, де розповіли більше про своє життя.
Видання нагадує, що церква «Spring of Life» в Оранджвейлі має програму під назвою «Парасолька», яка підтримує українських біженців та іммігрантів.
